«…посуд на честь, освячений,
потрібний Володареві,
приготований на всяке
добре діло» (2Тим.2:21)
Маленька історія маленької чашечки.
Мама зайшла на кухню і заходилася розгортати пакунок. З нього визирнула велика округла чашка. Вона здивовано озирнулась довкола і побачила багато чашок, чашечок, тарілочок та інших мешканців кухні.
—Всім привіт!—гордовито мовила велика округла чашка і почала роздивлятися, де ж то її має поставити Господиня, бо ж вона, чашка, найбільша та найкраща на цій кухні. Велика, голуба, з позолотою, та ще й з футбольними м’ячами!!! Ну не чашка, а справжнісінький кубок! « Напевно, мене поставлять ось там, на місце отієї маленької старої чашечки…»
Ці захоплюючі мрії перервала Господиня, яка взяла нову чашку і стала її ретельно мити.
—Рятуйте!— заверещала чашка, не розуміючи, що відбувається. Коли її поставили на піддон серед чашок та чашечок, вона почала штовхатися та сперечатися, бо тут їй було тісно…
—Мамо, мамо!!!— веселий голос наповнив кухню.— Ми виграли, виграли! І саме в мій День народження! Матусю, дякую, що ти молилась зі мною. Бог подарував мені такий чудовий день!!!
—Синку, я дуже рада за тебе,—мама пригорнула свого розхристаного першокласника.—У мене теж є сюрприз для тебе. Ось дивись—ця чашка!
Син взяв у руки подарунок. Захоплено усміхнувся, з вдячністю поцілував маму. А потім враз знічено запитав:
—А можна я ще іноді буду пити чай з моєї маленької чашечки?
Просто я її дуже люблю…
Настав вечір. На кухні злегка торохтів тільки що помитий посуд.
—Будь ласка, тихше!— м’яким шамкотливим голосом заговорила маленька чашечка.—Сьогодні моя черга розказувати свою історію…
Наша Господиня принесла мене на цю кухню дуже давно. Тоді Син Господаря був ще зовсім маленький. Я була новенькою та блискучою. Сама собі я здавалася найкращою в світі. Я думала, що Господиня поставить мене на найвиднішому місці, щоб усі любувалися мною. Але де там! Перше, що вона зробила—це помила мене з содою. О! Мені було так боляче, так неприємно! Потім прийшов Господар, узяв мене в руки і похвалив, але не мене, а Господиню, що вона, мовляв, дуже гарну чашку для сина. І порадив їй щось зробити зі мною, що саме—я не зрозуміла, тому дуже-дуже злякалася. І справді почалося щось страшне. Спочатку мене занурювали у кип’ячу воду, а потім наливали в мене такої холоднючої води, що все в мені починало стискатись і тремтіти. Так було багато разів… Потім мене залишили в спокої. Але я вже виглядала не такою новенькою та блискучою, як спочатку. Я засумувала, думаючи, що вже нікому не буду потрібна.
Але диво! Ранком наступного дня Господиня взяла мене в руки. Вони були лагідні та смачно пахли. Мені стало добре і затишно. Я заспокоїлась. Я зрозуміла, що я—потрібна!
Господиня налила в мене якоїсь білої рідини і поставила на стіл. Я побачила, що вона взяла на руки маленьке дитятко.
—Синочку, сьогодні ми почнемо вчитися пити з чашечки. Ось подивись, яка гарна чашечка у нас є! Дивись, ось намальований великий метелик. А оце квіточки-волошки, вони, ніби оченята цієї чашечки…
Мені було так радісно чути щирі слова моєї Господині!
Тоді сталося незабутнє… Господиня дала мене в руки своєму Синові. Я ніколи не забуду цей перший ніжний дотик маленьких рученят. А потім він торкнувся до мене маленьким ротиком. Пити він не вмів, лиш прицмокував губенятами і легенько шкрябав мене своїм зубчиком…
Господиня засміялася. Засміявся маленький Синочок. Я була щаслива.
Пройшло багато днів. Я завжди була рада послужити моєму Маленькому Господарю. Що тільки в мене не наливали: і біле гаряче молоко, і прозорі прохолодні соки, і духмяний чай зі скибочкою лимона, і густу ряжанку, і навіть гіркі ліки…Я вже не ображалась на Господиню, коли вона ретельно вимивала мене.
Не обійшлося і без пригод.
Одного разу, коли мій Маленький Господар лише вчився тримати мене в рученятах, я чомусь вислизнула і полетіла додолу. Я дуже злякалась, бо думала, що це вже мій кінець. Але диво! Я залишилася абсолютно цілою!
Потім, коли мій Маленький Господар вже навчився добре ходити, він потайки від Господині виніс мене у двір, викупав у калюжі і забув забрати мене додому. Я лежала серед багнюки і думала, що стала нікому непотрібна… Але вранці пройшов теплий дощик, весело засвітило сонечко і мої волошкові очі побачили небо. Воно було голубе, високе-високе і дуже гарне… Я заспокоїлась і стала чекати, повіривши, що все буде добре. І справді, мій Маленький Господар з плачем прибіг по мене, витяг мене з бридкої калюжі, довго відмивав, щиро обіцяючи мамі, що більш ніколи так не буде робити.
— Дорогі мої чашечки-сестрички!—завершила свою розповідь маленька чашечка з голубими волошками. Бажаю, щоб ви всі були потрібні нашим Господарям і вміли довіряти їм.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
